Олена Каракай

Прапорщик Олена Каракай, яка в минулому працювала акушеркою і дала життя сотням діточок, встигла відчути, скільки важить бронежилет, як важко на собі тягнути пораненого і як поводитися зі справжньою зброєю.

26 серпня фельдшер відділу прикордонної служби «Амвросіївка» Олена Каракай запам’ятала на все життя. Саме в цей день у 2014 році їй, разом з іншими прикордонниками, прийшлося вибиратися з пекла війни.
На той час пункт пропуску «Успенка» був єдиною «дорогою життя» для багатьох українських військових, які опинилися в оточенні. Саме через нього надходило дуже багато поранених. Цією ж дорогою везли на територію України «Вантажі-200». 8 серпня пункт пропуску був розгромлений і прикордонникам вдалося вийти з оточення.
«Після Дня незалежності у 2014 році, — розповідає Олена, — з непідконтрольної території почали підтягувати війська. 25 серпня до нас прийшов парламентер і сказав, що у нас є 15 хвилин для того, аби покинути місто. Оскільки обстріли не припинялися, було прийнято рішення виходити. У нас тоді було 6 поранених, один з них нетранспортабельний. Ми змушені були залишити його в лікарні. Коли до медустанови стали приходити ДНРівські рейди, його ховали навіть в морзі. На щастя, він залишився живий. Решта п’ятеро в складі колони ЗСУ виходили з великими боями і втратами з оточення. Колона потрапила під обстріл, і вся була розстріляна».
Олені з побратимами вдалося перевдягнутися в цивільний одяг, і вони без втрат покинули Амвросіївку.
Серед випадків, які найбільше запам’яталися, медик розповіла, як 8 липня 2014 року до них переправили 37 поранених і тільки троє з них не потребували екстреної допомоги. «Було багато відкритих переломів, із тіл стирчали осколки, а я одна. Якраз була ніч, тривав обстріл, була відключена електрика. Ми по кілька поранених вантажили в машину швидкої допомоги і там, при світлі ліхтариків я виймала осколки, бинтувала, ставила крапельниці, які вішали на опори від трактора».
Олена стверджує, що ніколи не пошкодувала про те, що доля закинула її в лоно війни. «Я дуже люблю свою роботу, тому що немає нічого кращого, ніж дати життя дитині або витягнути людину з того світу. Коли потрібно рятувати і рахунок йде на хвилини, про страх ніхто не думає. Головне – дати можливість людині вижити і тоді кожне врятоване життя – нагорода, цінніша за будь-які гроші».
Донька і син Олени весь цей час перебували в Маріуполі. Вони переживали, але ставилися до всього з розумінням. Пізніше вони поїхали в Черкаси, куди після виходу з оточення приїхала й Олена. Там їй запропонували залишитися служити в Черкаському начальному центрі. В подальшому, вже пыд час служби в ДПСУ, Олена брала участь у волонтерських проектах. Допомагала збирати гроші на аптечки в АТО за допомогою акції «Кава з волонтером», брала участь у Патріотичному квесті, під час якого збирали кошти на фронт.
Сумський медик була єдиною жінкою серед когорти чоловіків, яких привітав Глава Держави. Медаль «Захиснику Вітчизни» за значний особистий внесок у справу охорони державного кордону, мужність, високий професіоналізм, зразкове виконання військового обов’язку Олені Каракай особисто вручив Президент України.

Вразила історія?
Поділися нею з друзями в соцмережах!